Як тільки я повернулася з роботи, сусідка почала кричати на мене:
«Припини шуміти, у мене вже болить голова від твоїх голосів.»
Я не відразу зрозуміла, про що вона говорить, адже весь день мене не було вдома.
Тоді з жахом я усвідомила, що вже два місяці, поки мене не було, якийсь чужий проник таємно в мою квартиру. Щоб дізнатися правду, я вирішила сховатися під ліжком і чекати його…
Я повернулася додому втомлена й зла, мріючи лише про тишу та душ, але просто біля дверей мене зупинила сусідка з нижнього поверху. Вона виглядала роздратованою і відразу почала говорити підвищеним тоном, навіть не привітавшись.
—Припини так шуміти, — сказала вона. — У мене вже болить голова від твоїх голосів.
Я була здивована і не відразу зрозуміла, про що йдеться.
—Які голоси? Коли? — запитала я.
—Сьогодні вранці, — відповіла вона. — Мене розбудив шум у твоїй квартирі.
—Це неможливо, — сказала я. — Я вийшла з дому о восьмій ранку і тільки зараз повернулася.
Сусідка похитала головою і впевнено заявила, що звуки йшли саме з моєї квартири. За її словами, це було близько дев’ятої ранку. Вона навіть підіймалася до мене й стукала в двері, але ніхто не відчинив. А потім, за її словами, шум раптово припинився.
Я почала нервувати і намагалася знайти будь-яке пояснення. Я сказала, що вдома не могло бути нікого. Вона запропонувала викликати поліцію, припускаючи, що це могли бути злодії. Я відмовилася і сказала, що, можливо, просто забула вимкнути телевізор.
Я зайшла в квартиру і уважно все оглянула. Речі були на своїх місцях, двері не зламані, у квартирі панувала тиша. Жодних слідів, жодних звуків. Я вийшла до сусідки і сказала, що, ймовірно, вона помилилася. Ми обидві вирішили, що це просто непорозуміння. Того вечора я намагалася заспокоїтися, але наступного дня історія повторилася. Сусідка знову зупинила мене і сказала, що сьогодні з моєї квартири долинав жіночий крик.
У той момент мені стало по-справжньому страшно. Я зрозуміла, що поки мене немає вдома, там відбувається щось дивне.
Тої ночі я майже не спала. Думки не давали спокою, і вранці я прийняла рішення. Я зателефонувала менеджеру, сказала, що мені погано, і залишилася вдома.
О 7:45 я відкрила гараж, виїхала машиною так, щоб сусіди це бачили, потім заглушила двигун і обережно загнала машину назад. Я повернулася додому і сховалася в спальні під ліжком, намагаючись дихати якомога тихіше. Серце билося так сильно, що здавалося, його чути по всьому будинку.
Минуло кілька годин у повній тиші. Я вже почала думати, що сходжу з розуму, коли близько одинадцятої ранку почула, як відчиняються вхідні двері.
Кроки були спокійні та впевнені, ніби людина точно знала, куди йде. Він пройшов коридором і зайшов у спальню. І тоді я побачила його обличчя…
Коли я побачила його ноги, все стало зрозуміло одразу. Це був мій колишній хлопець. Ми розійшлися два місяці тому, і в той момент я згадала, що так і не забрала у нього запасні ключі.
Він ідеально знав мій розпорядок і приходив сюди, поки мене не було вдома. І він не був один. Він приводив сюди своїх жінок, робив це навмисне, з помсти, вважаючи, що має на це право.
Я вилізла з-під ліжка, і, побачивши мене, він поблід. Я не стала нічого пояснювати і нічого з’ясовувати. Я одразу викликала поліцію і подала заяву про незаконне проникнення на приватну територію.
Того дня я остаточно зрозуміла, що іноді найстрашніший незнайомець — це той, кого ти колись дуже добре знав. ☹️☹️☹️
